Мартин Боруля

До Дня Соборності лише лінивий не говорив - Україна роз'єднана. Говорили і ліві і праві, сині, помаранчеві, червоні... Переважна більшість ділила країну на Схід і Захід, Галичину, Донбас, Крим, Слобожанщину, Волинь, і ще Бог зна на які шматки. А Мартин вам скаже - все це МАЯЧНЯ! "Марення сивої кобили", чи то, бак, так званої "еліти"!

А, що, спитаєте ви, Україна єдина, її ніщо не роз'єднує? Ще й як роз'єдную, відповість вам Боруля, але, далеко не за географічним принципом. Адже, і на Сході і на Заході, на Півночі, на Півдні, і в Центрі мешканці України живуть одними проблемами: як прогодувати сім'ю, на чому зекономити, щоб купити вкрай необхідну цінну річ чи ліки, як не втратити, або де знайти роботу, як вивчити дитину, де вона буде працювати, коли вивчиться... Можна перелічувати до безкінечності.

Тепер скажіть, що, в якійсь окремо взятій частині України ці проблеми вирішені? То в чому може бути роз'єднання?

Мартин вам скаже. Роз'єднання існує, і дуже велике! Воно пролягає міх тими, хто найбільше про це говорить, тобто між тими, хто дорвався до "корита" і нами, грішними, які це "корито" наповнюють.

Зрозуміло, цій горе "еліті" вигідно створювати ілюзію, що ми з вами різні, що міх нами конфлікт. Ганяють нас на майдани під різними знаменами і гаслами, бризкають слиною перед мікрофонами і камерами лише для того, щоб не дай Боже, люди не до кумекали, і не відігнали дармоїдів від годівниці.

Тут і казочці кінець. А хто слухав (тобто, читав) - молодець!

Сьогодні, чи не вперше за останні роки відчув гордість за рідну Носівщину. А все через те, що наткнувся в безкраїх просторах інтернету на сайт виборів міського голови http://vybir-2010.at.ua/ ! Як, провінційна Носівка спромоглася створити сайт під вибори? А на сайті йдуть не абиякі дебати, кандидати викладуть свої програми, йде серйозна полеміка навколо них! Вистачає, як завше в інтернеті, і бруду, але зовсім не багато! Чи може так вправно працюють модератори, не знаю, але все це в цілому має дуже цивілізований характер. Тож, поздоровляю вас, земляки, і ми вже примкнули до цивілізації! Хоча, чому, власне, примкнули? Це ще потрібно пошукати, який райцентр в Україні має сайт виборів голови!

Мартин Боруля не ризикнув голосувати за когось із кандидатів - більшість з них йому незнайомі, але запитання залишив.

І це нічого, що дехто з претендентів на посаду міського голови, схоже, не дружить з інтернетом. Це справа наживна, адже, як написав там Адмін, "керівництво крупним і середнім бізнесом починає свою роботу з інтернету. І, якщо в найкоротший термін майбутній голова не створить офіційний сайт міста, незрозуміло, як він збирається залучати в місто інвесторів." Життя заставить вивчати комп'ютер, користуватись інтернетом, створити сайт міста. А головне, сайт, створений земляками, залучає молодь до суспільно-корисних справ, робить її не байдужою, відповідальною!

Щиро вдячний землякам за хвилини гордості за рідний край! Тепер переконаний - майбутнє у Носівщини є, і воно вселяє надію на краще, заможне життя!

Років 20 тому, коли стрічаєш людину, яка говорить сама до себе, майже однозначно можна стверджувати - людина з'їхала з глузду, а по простому - придурок.

Сьогодні ж, якщо стрінеш такого - засумніваєшся: а може в нього гарнітура до мобіли на блютузі?

Хоча, 20 років тому того, хто "вигвоздив" щось подібне до "гарнітура до мобіли на блютузі", гарантовано б визнали - точно придурок! )))

Щойно прочитав, що сесія районної ради прийняла Програму освітлення сіл району. Воно то й добре. Адже селяни також люди. Вони, як і городяни, хочуть ввечері не спотикатись на горбах та канавах місцевих «тротуарів», а крокувати впевнено, не ризикуючи «підірватись» на коров’ячій «бомбі».

А що Носівка? Як вона освітлена? Можна сказати – ніяк. В центрі декілька десятків ламп, та ще по маршруту «Победіт» - «Вокзал» світиться через два стовпи на третьому. Мабуть, і все.

Ні, не все. Головне - коли світять ці лампи. Наш, не дуже шанований міський голова, мабуть, за міськими турботами переплутав дати. Насправді, літо не починається, а закінчується! Середина серпня надворі. В 21:00 вже темно. А освітлення в місті вмикається о 22:00, та й то, не скрізь. Посвітить до 24:00, та й потухне. Після опівночі – хоч око виколи! Добре, що корів у Носівці все менше.

Виходячи з сказаного Мартин Боруля робить висновок – любить рано засинати пан голова і дуже не любить своїх земляків, які обрали його головою. На свою голову.

Нарешті українці мали задоволення почути новообраного наживо! Пан Президент давав пресконференцію, на якій ротовкмачив суть Харківських домовленостей з російським колегою.

Виявляється, в результаті зниження ціни російського газу Росія за рік недоотримає приблизно 1 мільярд баксів. Натомісць, Україна не бачитиме цьго ж мільярду баксів за базування Російського Чорноморського флоту. Здавалось все в ажурі. І Президент переконував нас в цьому майже годину, відволікаючись лише на зазадалегідь погоджені запитання заздалегідь погоджених журналістів про "ваші плпни на майбутнє".

Але, не все так просто. Якщо трохи пошарудіти звивинами, приходимо до наступного: державний бюджет недоотримуватиме щороку 1 мільярд баксів за флот, а приватні власники хімічних, металургійних компаній, які є найбільшими споживачами газу в країні, отримуватимуть дешевий газ. Тобто, державний бюджет дотує українських олігархів!

Тим часом, в Верховній Раді припадає пилюкою поданий ще в 2009 році регіоналом Папієвим законопроект про підвищення соціальних стандартів! Щоправда, Пан Президент сьогодні щось там пообіцяв в цьму напрямку. Але, ми ж добре знаємо, скільки обіцяного чекають.

Бідні чекають, а багаті вже мають! З чим, власне, Мартин Боруля їх і поздоровляє!!!

Зібравши до кучі мізки, розкидані під час нелегких роздумів про життя-буття, Мартин Боруля прийшов до висновку, що реформами в країні поки що не пахне.

По - перше, виявляється, Віктор Федорович, йшов на президенти без жодних економічних програм, замінюючи їх пустопорожньою болтовнею. Лише після того, як новообраний прийшов до тями після переможної ейфорії, він дав Азарову 60 діб на розробку програми реформування економіки. Що це будуть за реформи, можна лише здогадуватись.

По - друге, з Азарова реформатор, як з Миколи Валуєва - королева краси. Діду вже пішов 63-й, за освітою - голог, з макроекономікою зіткнувся на  шостому десятку в бюджетному комітеті Верховної ради. Може оточення більш прогресивне? Та де там, дивіться, хоча б, попередню статтю.

По - третє, реформи, наспраді, нікому не потрібні. Міркуйте самі - в чому головна задача економіфчних реформ - в зменшенні видатків і одночасно в збільшенні прибутків. При цьому, держава повинна забезпечити певний рівень життя громадан, тобто стимулювати роботодавців до збільшення заробітних плат. Це, в свою чергу, приведе до скорочень, тобто до необхідності додаткових витрат бюджету на утримання безробітних.

Роботодавцю простіше тримати дешеву робочу силу, ніж модернізувати виробництво, а держава зацікавлена в тому, щоб люди хоч якось були зайняті, хоч що нібуть отримували і не претендували на видатки з бюджету.

Так що, живіть спокійно. Швидше Дніпро принесе води Чорного моря до пляжів Київського гідропарку, ніж уряд Януковича - Азарова реформує Українську економіку.

"Украинскмй язык - язык узкой прослойки".

"Галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья – их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас – убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей".

"Захватившие власть в Украине галичане считают нас – малороссов, великороссов и белорусов – единым русским народом. Их пропаганда и реальная политика направлены не только против нас, как "неправильных" украинцев, проживающих на территориях, которые галичане почему-то считают своими, но и против соседних русских государств – России и Беларуси".

"После Майдана ключевые позиции в государственном руководстве заняла "скунсовая порода", прикрывающая безверие манией "национальной" церкви, интеллектуальное убожество – "думанием по-украински", культурную ущербность – уничтожением традиционной украинско-русской культуры".

"Мне, как народному депутату, стыдно за коллег-парламентариев, проголосовавших за закон, ставящий Украину в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами» (це про Голодомор, а пам'ятник його жертвам назвав: «фаллическим комплексом, изуродовавшем Печерские склоны»).

Тим, хто ще не здогадався, це з промов та статей щойноспеченого міністра освіти(!) та науки(!!!) Дмитра Табачника.

"Договоренности важны бюджетным ворюгам типа Табачника. Это им тишина требуется – чтоб безнаказанно тырить государственное имущество. Мне смешно читать, когда пишут о какой-то "радикализации" Табачника. Радикалами могут быть только независимые люди, а уж никак не казнокрады! Дмитрий Табачник и радикализм – понятия несовместимые. Дмитрий Табачник и коррупция, кражи из музеев – это, да, совместимые". А ця цитата не від опонентів пана Табачника, а його однопартійця, щойноспеченого віце-прем'єра Бориса Колесникова.

Як такий українофоб буде керувати освітою та наукою України? Як будуть уживатись в "високопрофесійному" уряді міністр освіти з віце-прем'єром?

А ви говорите - Цушко найфаховіший спеціаліст в уряді Азарова! А не хочете "казнокрада и музейного вора" на посаді міністра освіти і науки? Це про Табачника не Мартин Боруля, а знову ж таки, його "колега"Борис Колесников.

Нарешті відбулося! Тимошенківський недолугий уряд наказав довго жити.

Але, чому так гидко на душі? Та як же не буде гидко? Бачили ми вже в ділі Азарова з більшістю міністрів. Нові обличчя в уряді - коти в мішку (крім Цушка, звичайно, якому віддячили за минулі "подвиги"). На скільки впливовою буде роль Тигіпка в уряді, покаже час...

З часом буде видно, чого вартий цей уряд. Лише від нього залежить, чи забудеться те, що сформований він з порушенням Конституції, чи ще доведеться комусь за це відповідати.

Але, не будемо чекати! Мартин Боруля вже давно зрозумів: крім нас самих ні президенти, ні уряди не зроблять наше життя крашим. Тож, вперед, брати, до святлої мети!

Це про тих, хто з здоровенними сумками, торбами, рюкзаками ходить по ваших домівках і роботах та пробує вам втюрити всякий непотріб.

Виходячи з того, що цей бізнес не йде на спад, а навпаки – процвітає, дурнів серед нас – покупців, вистачає. Якщо обдумати ситуацію з точки зору елементарної логіки, коли мені щось потрібно, я піду до магазину, та й куплю (благо – совдепівський дефіцит вже в минулому). З іншого боку, товар, який користується попитом, не будуть нав’язувати покупцеві з торби та ще й зі скидкою! Здається, все вірно, але ж чому не меншає цих «торбешників»»

Мабуть, торбешний бізнес тримається на психології. Значна частина потенційних покупців схильна до навіювання. Як циганка, що намагається вам «погадати», торбешний менеджер повинен мати здібності не червоніючи подати свій товар так, щоб ви втямили, що без цієї пасти-сорочки–книжки ваше життя не має сенсу. Після проведеної "операції" до більшості «доходить», але пізно. Гроші вже заплачено.

А є, взагалі, «фанати», які звуться постійними клієнтами! Одну таку «клієнтку» Мартин Боруля повернув до нормального життя, привівши до магазину, де продавалась косметика за значно нижчою ціною, ніж возив їй торбешник зі скидкою! Торбешнику ж треба за щось жити.

Отож, купуючи товар у торбешного менеджера, гарно подумайте, чи потрібно купувати те, що потрібно продати. Адже те, що потрібно купити, знаходиться в магазині.

Багато каналів з високою якістю радують око Мартина Борулі вже більше року. Це тому, що він має щастя користуватись супутниковим телебаченням. Чим далі, тим більше гіршала якість наземного телебачення (говорять від мобілок), тож довелося вішати на стіну тарілку, як, до речі, роблять все більше Мартинових земляків.

Але не лише якість приваблює глядачів при перегляді сотень каналів, але і їх зміст. Щоправда, насолодитись всім спектром подій заважає совкове «володіння» мовами (з словником :))). Але, знання українцями 2-х мов, це вже дещо, це більше, ніж одна! Тому українець почувається впевнено в російському телепросторі. Це перший момент. Другий – нас, в Україні вже нікого не здивуєш свободою слова та незалежними (від влади) телевізійними каналами. Достатньо переглянути новини на 1+1, ICTV, «Інтері» - і вже можна робити висновки про події за день.

Тепер, зафіксувавши наведені в «приказці» два моменти, почнемо «казку». Казку про Російське і Білоруське телебачення. Тамтешні режими є продовжувачами совєцьких традицій в царині одурманювання людей. Хто дивиться новини на російських каналах (білоруські менш розповсюджені, але там теж саме), той підтвердить, що уявлення при перегляді таке, ніби повернувся в «страну совєтов». Там живе і процвітає більшовицьке вчення про «пропагандиста і організатора». Новини там не інформація, а пропаганда. В кращих традиціях ленінсько-сталінського агітпропу.

В принципі, Мартина Борулю мало цікавлять потреби сусідів. Влаштовує людей, що влада боїться доносити їм об’єктивну інформацію - їхня справа. Хоча, відверто скажемо, у людей ніхто й не питав, хочуть вони, щоб їм на уші локшину вішали чи ні. Як не дивно, багатьом жити з локшиною подобається – так комфортніше і спокійніше. Але, є й інші.

Російський глядач «ганяється» за пакетом RTVI. Дивився пан Боруля це RTVI, і повинен сказати, нічого особливого там нема. То чому ж росіяни так цікавляться цим пакетом. Як виявилось, виключно з-за випуску новин. Адже там передають новини «не для внутрішнього використання», тобто без пропаганди.

Приблизно те ж саме з каналом "Белсат" в Білорусі. З точки зору українського глядача це коректний, цивілізований канал, який об’єктивно розповідає про життя в нашого північного сусіда. Але в самій Білорусі, влада ставиться до цього каналу, м’яко кажучи – не дружньо.

Абсолютно нічого протизаконного нема і на російськомовному грузинському «Першому кавказькому», який на початку року почав роботу з супутника, Але, який піднявся ґвалт в середовищі російських «наглядачів за непорочністю звичаїв»! В підсумку, французька компанія "Евтелсат", погодилась з російською стороною (яка є одним з вагомих замовників послуг цієї компанії), і відключила канал на супутнику. Про те, що канал не несе ніякої загрози Росії, можна переконатись, переглянувши канал в інтернеті.

Чого ж бояться тоталітарні режими Росії та Білорусі? Свободи слова, це зрозуміло. Як і в СССР, влада боїться правди, в тому числі і про себе. І тут виникає парадоксальна ситуація: чого боятися, адже вільних виборів в цих країнах нема! Чи режими тримають своїх громадян за повних ідіотів? Адже отримати об’єктивну інформацію в наш час значно простіше, ніж при комуністах в 20 сторіччі. Відповіді нема.

А, головне, до якого висновку прийшов Мартин Боруля - тоталітарний режим не так боїться змісту передач незалежного каналу, як того, що канал від нього незалежний!